Найзапеклішим ворогом українського словника чужослів (й іншого великого, широукраїнського) є Московшина, бо великі щироукраїнські словники показують, як на долоні, жалюгідне убозтво московської мови і казкове багатство української. А цим вони нищать московський міт про вищість Московщини над Україною. З упадком же цього міту - впаде хахлацьке москвофільство, ця основа московської імперії.
Другим ворогом словника чужослів є і старі наші еміґрантські журналісти, письменники, редактори, які засмічують, спотворюють свою мову. Роблять це вони, непримушені московським НКВД-істом тоді, коли в Україні молоді наші письменники боряться за чистоту української мови, ризикуючи своїм життям. Ось напр. один з них пише:
«Хто дав право редакторам збіднювати українську мову? Чому широнародне, століттями знане „відсоток“ замінюють на латинський „процент“? Чи не тому лише, що в мові російській нема слов’янського відповідника? Чому редакторам миліше французьке „фон“ за українське „тло“, „куліси“ - за „лаштунки“, „сцена“ - за „кін“ і т.п.?»
Московщина покарала його 1966 року каторгою.
Львівські студенти наклали на себе гривну один рубель за кожне чужослово (понадто московізм), що його студент вжиє. Московшина покарала їх за це в’язницею.
Еміґраційні ж українські журналісти, письменники, редактори мабуть скаменували би того, хто запропонував би їм накласти на себе гривну один цент за кожне чужослово, шо його вони вжиють. Чому скаменували би?
Бо всі вони - В ПОЛОНІ ЗВИЧКИ. Поборювати власне рабство звички дуже тяжко навіть молодій людині, а старій майже неможливо.
Наші ж еміґрантські журналісти, письменники, редактори — мало що не всі - старі діди. Старість послаблює їхні сили. їм несила напружуватися, йти проти течії, боротися. А чистити свою мову від сміття - це напруга, це боротьба з і звичкою, треба переучуватися. А на це нема сил (ані охоти). Відкрито заперечувати потребу чистити нашу мову від сміття - нема як. Залишається робити це приховано, за параваном неавторитетности, хиб у тих словниках.
Отже, нема нічого дивного в тому, шо старезний, культурний український народ, створив мову, найбагатшу з усіх слов’янських і одну з найбагатіпих світових мов. Наприклад жадна мова не має стільки пестливих, зменшувальних форм, як мова українська. Має ці форуми навіть і на дієслова. Понад сто років тому писав Г. Квітка-Основ’яненко: «Чи можна написати звичайнісеньку статтю московською мовою, не вживаючи немосковських слів і висловів? - Ні. А українською мовою можна, не вживаючи неукраїнських слів та висловів. І стаття буде досконала і щодо Форми, і щодо змісту. Українське красне письменство - а понадто поезію - часом дуже тяжко перекласти на великі європейські мови докладно і досконало, ті мови не мають багатьох досконалих українських форм слова і вислову.»